Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає шкоди їх фізичному здоров’ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей-жертв насильства з’являються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері…
У правовій базі України визначення насильства, яке є складовою жорстокого поводження з дітьми, представлене Законом України №2789-ІІІ «Про попередження насильства в родині» від 15.11.2001 р. У статті 1 «Визначення термінів» визначено види насильств:
· сексуальне насильство – протиправне зазіхання одного члена родини на статеву недоторканність іншого члена родини, а також дії сексуального характеру стосовно неповнолітнього члена родини. Поняття «сексуальне насильство» містить в собі не лише зґвалтування, а й сексуальні домагання, непристойні пропозиції, а також будь-які образливі дії, що мають сексуальний характер;
· психологічне насильство – насильство, пов’язане з дією одного члена родини на психіку іншого шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими спеціально створюється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе й може заподіюватися або заподіюється шкода психічному здоров’ю;
· економічне насильство – навмисне позбавлення одним членом родини іншого житла, їжі, одягу й іншого майна або засобу, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я.
Особливим видом насильства є насильство в сім’ї, яке може поєднувати ознаки всіх вищевказаних видів насильства. Разом із тим, воно є чи не найбільш небезпечним, тим, що має пролонгований характер і тим, що людина переживає насильство з боку того, хто за родинним чи сімейним станом мав би захищати, підтримувати жертву, а не кривдити її. Особливо небезпечний такий вид насильства по відношенню до дітей, оскільки значно деформує особистість дитини та формує озлоблення до оточуючих, стає причиною самогубств.
На основі досвіду роботи з сім’ями та безпосередньо з дітьми можна виділити наступні типи жорстокого поводження з дітьми:
— контролювання доступу дитини до інших людей: бабці/дідуся, однолітків, братів/сестер, батька/матері, інших людей;
— контролювання перебування дитини у помешканні, заборона виходити з дому;
— контролювання спілкування дитини з друзями;
— закривання дитини у коморі, сараї чи туалеті, чи у будь-якому закритому приміщенні вдома, в школі тощо;
— обмеження спілкування з дитиною, аж до повного ігнорування у спілкуванні;
— емоційне насильство:
— приниження;
— використання скарг;
— використання дітей в якості довірених осіб;
— підвищення голосу без вартої на те причини;
— непослідовність;
— присоромлення дитини;
— використання дітей у конфліктах між батьками;
— «торгівельна» поведінка одного з батьків щодо любові до дитини;
— економічне насильство:
— незадоволення основних потреб дитини;
— відмова чи зволікання у виплаті аліментів;
— повна відмова дитині в грошах;
— контролювання дитини за допомогою грошей;
— відмова дитині у підтримці;
— використовування дитини як засобу торгу при розлученні;
— нав’язування дитині економічно обмеженого способу проживання без існуючої для цього необхідності;
— примушування дитини важко працювати.
Стаючи в сім’ях жертвами насильства, діти нерідко покидають сім’ї, опиняються на вулиці, де можуть стати об’єктами купівлі-продажу. В Україні встановилась досить небезпечна ситуація, пов’язана з поширенням торгівлі людьми, зокрема дітьми. Торгівля дітьми – це складна комплексна проблема, яка, без сумніву, має негативний вплив на неповнолітніх. Потрапивши в ці тенета, дитина стикається з погрозами фізичного, психічного, сексуального насильства, побиттям, зґвалтуванням, а також розбещенням, втягненням у злочинну діяльність, спонуканням до заняття проституцією, залученням до праці на виробництві зі шкідливими умовами, вилученням органів для трансплантації, використанням у жебрацтві тощо. Іноді жорстоке поводження до дітей може виявлятись в фактах продажу дитини самими батьками або іншими членами сім’ї .
Згідно Конвенції ООН про права дитини, яку підписали 189 держав світу, кожна дитина має право на захист від усіх видів сексуальної експлуатації та насильства. Всі держави повинні захищати дітей від сексуальної експлуатації та забезпечувати дітям-жертвам фізичну та психологічну реабілітацію і допомогу в соціальній реінтеграції.
Результати досліджень, проведених здебільшого в розвинених країнах світу, дозволяють стверджувати, що певні характеристики дітей збільшують ризик насилля: вікові, статеві, гендерні, особистісні особливості сім’ї, в якій зростає дитина. Також враховуються характеристики батьків чи опікунів (особистісні, поведінкові, статева приналежність, минулий досвід.).
Дослідниця Н. Ярославцева виділяє такі наслідки жорстокого поводження з дітьми:
1. Фізичні (травми черевної порожнини і грудної клітини, травми головного мозку, синці та рубці, опіки, травми центральної нервової системи, інвалідність, переломи, подряпини та рвані рани, погіршення зору);
2. Сексуальні проблеми і проблеми з репродуктивним здоров’ям (статеві дисфункції, хвороби, що передаються статевим шляхом, включаючи ВІЛ/СНІД, небажана вагітність);
3. Психологічні та поведінкові (алкоголізм та наркоманія, погіршення пізнавальних здібностей, злочинна, жорстока поведінка, депресія і тривога, затримка в розвитку, порушення харчування та сну, почуття сорому і вини, гіперактивність, погані взаємостосунки, погана успішність, низька самооцінка, посттравматичні стресові розлади, суїцидальна поведінка і аутоагресія);
Фізичні, поведінкові та емоційні наслідки насильства можуть бути різними, в залежності від рівня розвитку, на якому знаходилась дитина, коли відбулось насильство, його жорстокості, стосунків між кривдником і дитиною, терміну, протягом якого відбувалось насильство, та інших факторів в оточенні дитини.
Нормативно-правова база захисту дитини від насильства
Захист дітей, забезпечення їх повноцінного розвитку – проблема національного значення, яка повинна розглядатися і розв’язуватися в різних контекстах: історичному, соціологічному, культурологічному, демографічному, педагогічному і, безумовно, юридичному. Мова йде про закріплення певними законами та іншими нормативно-правовими актами чітко визначених правил, норм, стандартів і вимог щодо організації життєдіяльності дитини.
Першим міжнародним документом, в якому розглядалась проблема прав дитини, була Женевська декларація 1924 року, спрямована на створення умов, що забезпечують нормальний фізичний і психічний розвиток дитини, право дитини на допомогу, належне виховання, захист. Важливим документом стала прийнята 10.12.1948 р. Генеральною асамблеєю ООН Загальна декларація прав людини (введена в дію з 1976 р.). У ній вперше зафіксовані основи захисту прав дітей. Свій розвиток Декларація отримала в пакетах прав людини, що гарантували рівні права всім дітям і забезпечення розв’язання їх основних соціальних проблем.
Генеральна асамблея ООН 20.11.1959 р. прийняла Декларацію прав дитини – документ, який регулює становище дитини в сучасному суспільстві. Декларація складається з 10 принципів, якими проголошується, що дитині, незалежно від кольору шкіри, мови, статі, віри, законом повинен бути забезпечений соціальний захист, надані умови та можливості, що дозволили б їй розвиватись фізично, розумово, морально, духовно.
Документом, де проголошується, що людство зобов’язане дати дітям усе найкраще, надійно забезпечити дитинство, яке гарантує в майбутньому розвиток повнолітніх громадян, стала Конвенція про права дитини, схвалена ООН 20.11.1989 р. Україна ратифікувала Конвенцію в 1991 році та внесла відповідні зміни до національного законодавства. Її ратифікували 189 країн світу. Серед тих, хто не ратифікував Конвенцію – США та Сомалі.
Держави-сторони, зокрема, мають вживати на національному, двосторонньому та багатосторонньому рівнях всі необхідні заходи щодо протидіїї схиляння або примусу дитини до будь-якої незаконної сексуальної діяльності, використання дітей з метою експлуатації у проституції або в іншій незаконній сексуальній практиці, використання дітей з метою експлуатації у порнографії та порнографічних матеріалах; щодо попередження викрадення дітей, торгівлі дітьми чи їх контрабанди в будь-яких цілях і в будь-якій формі. Вони повинні захищати дитину від усіх форм експлуатації, що завдають шкоди будь-якому аспекту добробуту дитини.
Головні положення, які пронизують майже всі міжнародні правові акти – це абсолютні заборони на жорстоке поводження з особою, перш за все з дітьми. Цей принцип не має порушуватись в жодній з ситуацій, без виключення. Але, на жаль, він порушується досить часто, різними способами і в різних країнах.
Міжнародний принцип заборони усіх видів жорстокого поводження з людиною став одним з основних принципів національного законодавства України. Ратифікувавши основні міжнародні документи з прав дитини, Україна взяла на себе зобов’язання відповідно до ч. 1 ст. 19 Конвенції про права дитини вжити всіх заходів (законодавчих, адміністративних і просвітницьких) щодо захисту дітей від насильства у всіх його проявах, недбалого піклування, чи депривації. Україна вперше в Конституції зазначила, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом, держава забезпечує гарантії державного утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування (ст. 52). Правова база складається з Конституції України, відповідних кодексів України, законів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, а також відомчих правових актів, державних програм.
На підставі положень Конституції України і Конвенції ООН про права дитини 26.04.2001 р. в Україні був прийнятий Закон «Про охорону дитинства», який визначає охорону дитинства стратегічним загальнонаціональним пріоритетом із метою забезпечення реалізації прав дитини на все життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері.
Держава через органи опіки та піклування, служби у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у порядку, встановленому законодавством, має надавати дитині та особам, які піклуються про неї, необхідну допомогу у запобіганні та виявленні випадків жорстокого ставлення до дитини, передачі інформації про ці випадки для розгляду до відповідних уповноважених законом органів для припинення насильства, відповідно до чинного законодавства, дитина вправі особисто звернутися до органу опіки та піклування, служби у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, інших уповноважених органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів. Розголошення чи публікація будь-якої інформації про дитину, що може заподіяти їй шкоду, без згоди законного представника дитини забороняється.
Згідно з Сімейним кодексом, сім’ю визнано основним осередком суспільства, найкращою умовою для виховання та розвитку дітей. У Кодексі по-новому визначені права членів сім’ї, захист яких через створення умов для їхньої реалізації є метою соціальної роботи.
Права членів сім’ї у новому Сімейному кодексі відображають міжнародні стандарти прав людини в суспільстві з урахуванням особливостей сім’ї та її соціального інституту – шлюбу (вперше законодавчо визнані позашлюбні сім’ї) і спрямовані на забезпечення виховання та розвитку дитини в сім’ї, охорону батьківства і материнства, розвиток подружжя, що є можливим за умови виконання членами сім’ї своїх обов’язків стосовно один одного на основі домовленостей (угоди) щодо правил сімейного життя або захисту прав членів сім’ї через суд.
Захист від найбільш небезпечних порушень прав неповнолітніх забезпечує Кримінальний кодекс України. Він містить як загальні норми, що захищають всіх громадян від жорстокого поводження, так і норми, безпосередньо спрямовані на захист життя та здоров’я та недоторканності неповнолітнього.
На національному рівні в Україні прийнято ряд законодавчих та нормативно-правових актів, які захищають людину від насильства в сім’ї, а також регламентують діяльність правоохоронців щодо попередження та припинення насильства в сім’ї.
Конституція України є тією юридичною базою, норми якої визначають та гарантують охорону і захист прав, свобод та інтересів сім’ї та людини. Це такі статті Конституції України як: право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань (ст. 27); ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 32); право на звернення до державних інституцій (ст. 40); право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст. 41); право на житло (ст. 47); права та свободи людини й громадянина захищаються судом (ст. 55); право знати свої права та обов’язки (ст. 57).
Кодекс про шлюб та сім’ю України визначає сферу сімейних та родинних відносин. Ним передбачені відповідні правові гарантії з охорони й захисту прав та інтересів сім’ї, регулюється порядок вирішення спорів між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами родини, а також визначені правові наслідки щодо недотримання ними своїх обов’язків.
Дитина будь якого віку вправі особисто звернутися в органи опіки й піклування, служби у справах неповнолітніх, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, інші уповноважені органи за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів.
Особа, яка досягла 14-ти років, має право самостійно подавати заяви про позбавлення батьків батьківських прав.
Основні підстави для позбавлення батьківських прав:
1. Відмова батьків забрати дитину з пологового будинку і не виявлення протягом 6 місяців щодо неї батьківського піклування.
2. Ухилення від виконання матір’ю чи батьком своїх обов’язків по вихованню дитини. Мова йде про навмисне ухилення, коли особа повністю усвідомлює наслідки своєї поведінки.
3. Жорстоке поводження з дитиною.
4. Алкоголізм або наркоманія батьків.
5. Експлуатація дитини, примушування її до жебракування та бродяжництва.
6. Засудження батька чи матері за вчинення умисного злочину щодо дитини.
15 листопада 2001 року в Україні прийнято Закон «Про попередження насильства в сім’ї».
Згідно Закону «Про попередження насильства в сім’ї» визначено перелік органів та установ, на які покладається здійснення заходів щодо попередження насильства в сім’ї. Такими установами визнані:
· спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї;
· служба дільничних інспекторів міліції;
· кримінальна міліція у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;
· органи опіки і піклування;
· кризові центри;
· центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї;
· органи виконавчої влади;
· органи місцевого самоврядування.
Про жорстоке поводження з дітьми
Дослідження свідчать, що останнім часом значно збільшилася кількість дітей дошкільного віку з підвищеною тривожністю. Однією з основних причин такої негативної динаміки є жорстоке поводження з дітьми. Дитинство — пора становлення особистості. І саме у цей період дитина потребує найбільшої уваги і захисту. Тож найближче оточення має забезпечити дитині належний догляд та турботу, а головне — безпечне і радісне існування.
Профілактика жорстокого поводження з дітьми
Кожним зверненням до дитини — словом, інтонацією, жестом, і навіть мовчанням — ми повідомляємо їй не лише про себе, свій стан, а й про неї, частіше — саме про неї. Від повторюваних знаків схвалення, любові та прийняття у дитини з’являється відчуття: «зі мною все гаразд», «я — хороший». А від сигналів осуду, незадоволення, критики — відчуття «зі мною щось не так», «я — поганий». Емоційна пам’ять дитини фіксує ці відчуття, і вони стають основою формування самооцінки. У ранньому та молодшому дошкільному віці вплив найближчого оточення відіграє вирішальну роль у становленні особистості дитини.
З огляду на це колектив дошкільного закладу повинен систематично проводити роботу щодо профілактики жорстокого поводження з дітьми.
Формування у педагогів толерантного ставлення до дітей
Жорстоким поводженням з дітьми у дошкільному закладі можна вважати, зокрема:
— підвищений тон, крик педагога;
— необгрунтовані та неадекватно занижені оцінки;
— сувору дисципліну, яка тримається на страхові;
— авторитаризм, вимоги без пояснень.
Необхідною умовою попередження жорстокого поводження з дітьми є підвищення психологічної та педагогічної обізнаності педагогів. Дуже важливо, щоб педагоги усвідомлювали ті наслідки, до яких призводить жорстоке поводження з дітьми, та розуміли, які дії щодо дітей є жорстокими і де вимогливість межує з жорстокістю. А ще — необхідно формувати у педагогів толерантне ставлення до дітей. Адже педагоги мають за будь-яких умов проявляти великодушність до дітей, поважати їхні права, визнавати право кожної дитини бути іншою, сприймати її такою, якою вона є, вміти поставити себе на місце дитини, співпрацювати з нею на засадах партнерства.
Щоб домогтися гармонійних стосунків кожного педагога з дітьми, ми проводимо з педагогічним колективом різні форми методичної роботи. Зокрема було проведено такі заходи:
— анкетування«Що я знаю про толерантність?», «Чи толерантні Ви?»;
— консультації для вихователів «Портрет сучасного толерантного педагога», «Сходинки до гармонії у спілкуванні», «Створення доброзичливої, емоційної атмосфери», «Насилля у дитячому садку. Шляхи запобігання»;
— семінар-практикум із налагодження стосунків дітей з однолітками та дорослими «Ми й вони»;
— семінар з елементами тренінгу «Виховання любов’ю»;
— тематичне вивчення «Емоційне благополуччя дитини в умовах освітнього процесу дошкільного закладу»;
— засідання педагогічної ради на тему: «Психолого-педагогічна підтримка дитини».
Просвітницька робота з батьками
З перших років життя дитина «вбирає» все, що бачить і чує у себе вдома, адже її життєдіяльність стає часточкою життя сім’ї. Тож гармонійна та доброзичлива атмосфера сімейних стосунків дуже важлива для зростання малюка. Від доброзичливості найближчого оточення дитини залежить її емоційне і фізичне здоров’я, вміння контактувати з людьми. Діти, яких поважають, учаться поважати інших. Про яких турбуються — вчаться виявляти турботу. Яких люблять такими, якими вони є, — вчаться бути терпими до інших. Так закладаються основи гуманних стосунків батьків і дітей. Тому метою співпраці з родинами вихованців є допомогти батькам зрозуміти і прийняти сучасні гуманістичні ідеї та переконання, які грунтуються на повазі до особистості дитини. Адже батьки часто не розуміють, що їхні дії є жорстокими цодо дитини і можуть призвести до непередбачуваних наслідків.
Тож для попередження жорстокого поводження батьків з дітьми педагогами проводяться:
— інформаційні повідомлення на загальних батьківських зборах «Батьківська влада та обов’язок», «Ефективність виховання без покарань», «Емоційно-особистісні проблеми дитини», «Почуйте серцем голос Вашої дитини»;
— лекторії «Чи треба карати дитину?», «Безпомилкове виховання»;
— тематичну зустріч за круглим столом «Чому батьки чинять насильство?»;
— спільний з батьками випуск газети «До життя в якому світі ми готуємо дітей?»;
— відкриті перегляди занять з правового виховання в усіх вікових групах.
Тематичні блоки інформаційних матеріалів для батьків
— Батькам про права дитини
— Дев’ять заповідей батьківства
— Дисципліна — не покарання
— Золота середина
— Батькам, які прагнуть порозумітися з дитиною
— Несприятливі умови сімейного виховання
— Мистецтво хвалити
Крім того, в усіх вікових групах повинні бути розроблені інформаційні матеріали для батьків до низки тематичних блоків — пам’ятки, буклети, рекомендації тощо.
Попередження жорстокого поводження дітей з однолітками
Деякі діти інколи жорстоко поводяться з однолітками. Це виявляється в образливих прізвиськах, глузуванні над зовнішнім виглядом, погрозах, приниженнях. Саме у п’ятирічному віці діти можуть демонстративно заздрити одноліткам, зачіпати їх, змагатися з ними та часом агресивно підкреслювати власну перевагу.
Для формування психологічної єдності з іншими дітьми, позитивного спілкування, педагоги спрямували свої зусилля на розв’язання таких завдань:
Ø розширювати та поглиблювати знання дітей про стосунки з однолітками і дорослими, про загальноприйняті норми поведінки;
Ø розвивати емпатію — емоційну чутливість до почуттів інших людей;
Ø виховувати культуру прояву почуттів — радіти не лише власній перемозі, а й здобуткам товаришів, гідно програвати в іграх тощо;
Ø створювати атмосферу взаємоповаги та взаєморозуміння у дитячому колективі.
Організовуючи освітній процес, педагоги використовують різні методи і прийоми, що сприяють згуртуванню дитячого колективу. Це система педагогічних впливів, що містить ігрові ситуації, прийоми, різні колективні творчі ігри, ігрові заняття, спрямовані на створення позитивного емоційного настрою та атмосфери безпеки у групі однолітків.
Формуючи дружнє ставлення дітей до однолітків, ми керуємося твердженням, що дитина це не шматок глини, з якого можна виліпити усе, що захочеш. Дитина — особистість, яка здатна відчувати, переживати, сприймати, розмірковувати, хотіти, і, спираючись на свій унікальний досвід, мати свою власну точку зору та вибирати, як їй поводитися у тій чи тій ситуації. Тож ми намагаємося сформувати у дітей морально-етичні цінності, збагачуючи їхній досвід добрими вчинками, дружнім ставленням одне до одного, заохочуючи піклування про молодших та слабших, допомогу товаришам тощо.
Жорстоке поводження з дітьми та його наслідки
Жорстоке поводження з дітьми — це феномен, існування якого відоме з часу появи історичних записів людства. Оскільки насилля — не лише соціальне явище, воно пов’язане з природою людини.
На сьогодні не існує єдиного визначення терміну «жорстоке поводження з дітьми». Проте більшість дослідників і практиків у розвинених країнах користуються визначенням, запропонованим відомим американським психологом італійського походження Джеймсом Гарбаріно: «Будь-яку дію або бездіяльність стосовно дитини з боку батьків, осіб, які їх замінюють, а також закладів або суспільства загалом, внаслідок чого порушено фізичний або психічний розвиток, здоров’я або благополуччя дитини, а також обмежено її права й свободи вважають жорстоким поводженням з дітьми».
Основними формами жорстокого поводження з дітьми є:
Ø психологічне (емоційне) насильство;
Ø сексуальне насильство або розбещення;
Ø фізичне насильство;
Ø нехтування інтересами та потребами дитини.
Психологічне (емоційне) насильство є стрижнем усіх видів насильства і зневаги стосовно дітей. Переважна більшість дослідників вважають, що психологічні особливості жертв насильства спричинені не стільки фізичними травмами, скільки насильством над особою.
Психологічне (емоційне) насильство може виражатися як грубим поводженням з дитиною, так і нелюбов’ю, несхильністю до неї, які демонструються різними способами. Якщо батьки постійно принижують, залякують та ображають дитину, брутально поводяться з нею, створюють для неї стресові ситуації, якщо вони рідко бувають задоволені дитиною, насміхаються над нею, то з упевненістю можна говорити про психологічне насильство над дитиною. Також емоційним насильством вважають відсутність емоційного контакту батьків з дитиною, коли батьки не проявляють своєї любові до дитини, не підбадьорюють і не приймають її.
Враховуючи думки провідних фахівців у цій галузі, пропонуємо таке робоче визначення психологічного насильства: «Психологічним (емоційним) насильством є одноразова або хронічна психічна дія на дитину або її нехтування батьками чи іншими дорослими, що призводить до порушення емоційного розвитку дитини, її поведінки і здатності до соціалізації.»
Виокремлюють п’ять основних типівруйнівної поведінки значущих для дитини дорослих, зокрема батьків, що заважають здоровому розвитку дитини, порушують її віру у себе, сприяють появі різних емоційних проблем і неадекватної поведінки:
Ø неприйняття;
Ø погрози або терор;
Ø ігнорування психологічних потреб дитини;
Ø ізоляція;
Ø розбещення.
Сексуальне насильство або розбещення — це залучення дитини з її згоди або без такої до сексуальних дій з дорослим (або з людиною, старшою за неї на три й більше років) з метою отримання останнім сексуального задоволення або вигоди.
Існує поширена думка, що особи, які вчиняють сексуальне насильство над дітьми, страждають психічними захворюваннями, настільки їх дії поза межами соціальних та етичних норм. Численні дослідження, переважно зарубіжних учених та фахівців, свідчать, що хоча сексуальні насильники дітей частіше хворіють на психічні захворювання, ніж інші люди, все ж таки переважно — це звичайні люди, але з певними психологічними особливостями.
Сексуальне насильство впливає на фізичне та психічне здоров’я і розвиток дитини, порушує процес її соціалізації. Травматичні наслідки насильницьких дій можуть негативно впливати на особистісний розвиток дитини протягом тривалого часу, інколи — все життя.
Фізичне насильство — це навмисне нанесення фізичних ушкоджень (травм) дитині батьками (іншими особами), що спричиняють порушення фізичного чи психічного здоров’я дитини і потребують медичного втручання, або позбавляють життя.
Основними психологічними наслідками фізичного насильства є симптоми, обумовлені стресом — напруженість, головний біль, психосоматичні розлади. Дитина, яку ображають, стає замкнутою, тривожною. Оскільки вона не знає, коли станеться наступний напад, дитина завжди насторожі, для неї характерна підвищена збудливість, готовність до нападу, а також страх перед майбутнім випробуванням болем. Щоб уникнути цього, дитина намагається не думати і не говорити про травмуючи події, вона прагне витіснити всі думки і спогади про заподіяну їй шкоду. На всі запитання, пов’язані з такими подіями, маленькі діти часто відповідають «не знаю».
Відчуваючи гнів проти того, що з нею відбувається, дитина стає агресивною щодо слабших — дітей чи тварин. Для дітей, що переживають фізичне насильство, характерні нав’язливі думки, що з’являються ніби нізвідки, тому їм важко зосередиться на грі або на занятті, вони неуважні, уникають спілкування з однолітками, відстають у розвитку.
Нехтування інтересами та потребами дитини — це відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, освіті, медичній допомозі з боку батьків або осіб, які їх замінюють, в силу об’єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідченість) і без таких.
Звичайно ж, усім батькам добре відоме значення повноцінного харчування, належного догляду, надання своєчасної медичної допомоги для нормального зростання і розвитку дитини. А от про значення емоційного спілкування для розвитку дитини, особливо у перші роки життя, на жаль, знають не всі. Перший рік життя дитина проводить з матір’ю, і порушення материнсько-дитячих стосунків у цей період завдає непоправної шкоди не лише психічному, а й фізичному розвитку дитини. Нехтування емоційними потребами дитини, відсутність доброзичливого, ніжного спілкування з дитиною під час догляду, відсторонення від проблем розвитку дитини тісно пов’язані з психологічним (емоційним) насильством.
Усі форми жорстокого поводження пов’язані між собою та негативно впливають на особистість дитини.
П’ЯТЬ ШЛЯХІВ ДО СЕРЦЯ ДИТИНИ
Дотик— один із найважливіших проявів любові до дитини. У перші роки життя дитині необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обіймали, гладили по голові, цілували тощо. Тактильна ласка однаково важлива і для хлопчиків, і для дівчаток. Виражаючи свою любов до дитини цього віку за допомогою ніжних дотиків, голубіння, поцілунків, ви домагаєтеся більшого емоційного відгуку, ніж словами «Я тебе люблю».
Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто, адже тоді слова втратять усю силу і сенс. Кожна похвала має бути обгрунтованою та щирою.
Час, присвячений спілкуванню з дитиною, — це ваш подарунок для неї. Ви ніби говорите: «Ти потрібна мені. Мені подобається бути з тобою». Іноді діти, для яких батьки не знаходять достатньо часу, саме поганими вчинками привертають до себе їхню увагу: бути покараним краще, ніж бути забутим. Тож як би ви не були заклопотані, потрібно приділяти час не лише хатнім справам, перегляду телепередач, іншим задоволенням,
Подарунок. Багато батьків використовують подарунки, щоб «відкупитися» від дитини. Діти, які одержують ці подарунки, починають вважати, що любов можна замінити різними речами.
Слід пам’ятати, що ні кількість, ні коштовність подарунків не відображують силу почуття. Справжній подарунок дарують щиро: не в обмін, а просто так.
Допомога. Кожного дня діти звертаються до нас з різними запитаннями, проханнями про допомогу. Завдання дорослих — почути запитання та відповісти на них, вчасно допомогти дитині. Якщо дорослі допомагають дитині і роблять це з радістю, то душа дитини наповнюється любов’ю. Якщо батьки буркотять і сварять дитину, така допомога її не радує.